Причини самогубства

Микола Хвильовий покінчив життя самогубством 13 травня 1933 року. Передчасно, на 40-му році, пішов із життя, як писали наступного дня українські радянські газети, «один із видатних ра­дянських письменників, який вніс значні скарби в радянську літе­ратуру». З його ім'ям пов'язували цілу течію в українській радян­ській літературі — течію романтичну, не без підстав вважаючи Ми­колу Хвильового її основоположником і запальним пропагандистом. Зрозуміло, різко, з тогочасною революційною прямотою осуджувався цей останній крок авторитетного літератора..

Сьогодні вже можна визначити якісь основні причини самогуб­ства талановитого новеліста, полеміста і організатора літературного процесу. Підготував цей трагічний крок складний комплекс ідеоло­гічних, суспільно-політичних і морально-психологічних проблем, які ще чекають на глибше дослідження. Головне, що письменник від­чував і бачив, що в суспільстві назрівають тривожні, загрозливі зміни, які підсилюються звинуваченнями з боку і деяких літераторів, і партійних та радянських керівників чесних українських письменни­ків у різного роду ідеологічних помилках, начебто свідомих відхи­леннях від курсу партії, у зв'язках з націоналістичними закордон­ними центрами.: Взагалі, культурна і літературна ситуація на Україні в 20-х — на початку 30-х років була складною. Микола Хвильовий чи не перший усвідомив, що в літературу і мистецтво починає по­ступово проникати казенно-бюрократичний підхід до творчості, де­кретування, грубий окрик, свавільне жонглювання політичними фразами, підпирання аргументів ідеологічними тезами. У своїх «Листах до літературної молоді», у статтях і памфлетах Микола Хви­льовий виступав проти голого фактографізму в літературі, закликав до орієнтації на класичні світові зразки художньої творчості і боротьби проти культурного епігонства і рабського ко­піювання традиційних стилів, гаряче обстоював ідею майбутнього відродження національного мистецтва, виступав проти «масовізму» в літературі, вважаючи, що мистецтво творить не армія робкорів та робітфахівців, а інтелектуально розвинена особистість, творча індивідуальність.

Суперечка про шляхи національного розвитку української радян­ської літератури була переведена в площину політичну, аж до тверджень про те, що Хвильовий закликає до виходу України з Союзу РСР. До виходу із Союзу Хвильовий не закликав, але об­стоював послідовно суверенітет України, передусім її культурну та економічну незалежність.

«Українська економіка — не російська економіка і не може бути такою хоч би тому, що оскільки українська культура, виростаючи з своєї економіки, зворотно впливає на останню, остільки і наша економіка набирає все-таки специфічних форм і характеру. Словом) Союз все-таки залишається Союзом, і Україна є самостійна одини­ця» !. Про чіткість і принципову послідовність поглядів М. Хвильо­вого щодо державного статусу України свідчить і трактат «Украї­на чи Малоросія?», який був заборонений і лише в цьому книжковому виданні вперше публікується. «Ми є дійсно незалежною державою, котра входить своїм республіканським організмом в Радянський Союз. І незалежна Україна не тому, що цього хочемо ми, комуністи, а тому, що цього вимагає залізна і непереможна воля історичних законів...»

Микола Хвильовий далі розвиває цю тезу про історичну нерішучість виборення українським народом своєї незалежності і застєрігає від спроб «затримати цей природний процес» виявлення само­стійного виростання нації в державну одиницю, інакше все це внесе «елементи  хаосу  в  світовий загально історичний  процес».  Та  полемічно загострені,  не завжди чітко сформульовані тези Хвильового перекручувалися, провокаційно переосмислювалися,  бо в атмосфері підозрілості і недовіри, інтриг і огульних обвинувачень інтелігенції-в ідейних помилках, яку насаджував Лазар Каганович на Україні в 1925—1928 рр., було захищати свої позиції важко.

Вранці 13 травня 1933 року Микола Хвильовий збирає у себе на квартирі найближчих друзів — Миколу Куліша, Олеся Досвіт­нього, Григорія Епіка, Івана Дніпровського, Михайла Йогансена, Івана Сенченка, частує чаєм, жартує, грає на гітарі, декламує «Бесы» О. Пушкіна... Через деякий час виходить до своєї робочої кімнати. Лунає постріл.