На початку 1920-х Микола Фітільов (справжнє прізвище Хвильового) щиро вірив, що жовтневий більшовицький переворот– це початок нової ери, точка відліку в історичному календарі. У 1921 році він із запалом «полум’яного революціонера» підхоплював лівацькі гасла «Пролеткульту», який декларував розрив з «усіма дотеперішніми традиціями», «чисту» класову пролетарську культуру, створювати яку мають самі робітники. Галасливі, сповнені безмежних амбіцій, нетерпимі пролеткультівці прагнули монополії, командних висот у літературі. А для цього потрібна була близькість до влади. Тому й позиціонували вони себе як «правовірні» революціонери, тому й вишукували «ворогів», що відхиляються від генеральної лінії.
Літературний старт Миколи Хвильового був саме таким – пролеткультівським. То вже згодом, у 1924-му, він кепкуватиме над самим собою: який я робітник! І справді, учительський син (родом із Тростянця, що на нинішній Сумщині), він ще в гімназійні часи долучився до молодіжних революційних гуртків, що перебували під впливом українських есерів. Репутація «шаленого гімназиста», бунтаря зашкодила навчанню: маючи за плечима лише чотири класи, Микола, як він сам згодом писав, «шалопайнічал», мандруючи Слобожанщиною і Донбасом. Працював чорноробом, вантажником, підвозив цеглу, вугілля. Для нього то був час неймовірної світоглядної еклектики й самоосвіти.
У грудні 1914-го Фітільову виповнився 21 рік. Невдовзі його мобілізували. Три воєнні роки залишилися в його пам’яті як «роки походів, голодовки, справжнього жаху, який описати я не ризикну, 3 роки голгофи в квадраті на далеких полях Галичини, в Карпатах, в Румунії». Його політичні симпатії тієї пори були на боці українських есерів. У 1917-му він почав друкуватися у фронтовій газеті, для якої писав вірші й фейлетони. Це саме тоді на його грудях з’явилися два банти.
До режиму гетьмана Павла Скоропадського Фітільов поставився різко негативно. Разом із братом Олександром він навіть організував загін «вільних козаків», який наприкінці 1918 року влився у стихію антигетьманського повстання. Проте відносини фітільовців із Директорією, яка таки повалила гетьмана, були складними. На Різдвяні свята 1919-го стався інцидент: вояки Симона Петлюри арештували «некерованого» Фітільова і ще двох його бійців. «Вільні козаки» спробували відбити свого командира; доки точилася перестрілка, він утік. У першій половині 1919 року Микола працював у Богодухові в освітній галузі; тоді ж вступив до КП(б)У. В особистому житті також сталися зміни: він одружився з учителькою Катериною Гащенко. Вінчатися в церкві комуніст Фітільов рішуче відмовився, чим викликав велике невдоволення Катерининої матері.
Україну окупувала Біла армія генерала Денікіна. Фітільов знову потрапив на фронт, тепер уже в складі Червоної армії, де він служив у штабі, потім працював у редакційно-видавничому відділі, армійській газеті. У його біографії – робота в політвідділі Південного фронту, Друга кінна армія, бої із Врангелем. Цієї пори стосується самоіронічна репліка Хвильового про те, що йому доводилося писати «агітки для плакатів і газет у стилі Дем’яна Бєдного»
Літературний старт Миколи Хвильового був саме таким – пролеткультівським. То вже згодом, у 1924-му, він кепкуватиме над самим собою: який я робітник! І справді, учительський син (родом із Тростянця, що на нинішній Сумщині), він ще в гімназійні часи долучився до молодіжних революційних гуртків, що перебували під впливом українських есерів. Репутація «шаленого гімназиста», бунтаря зашкодила навчанню: маючи за плечима лише чотири класи, Микола, як він сам згодом писав, «шалопайнічал», мандруючи Слобожанщиною і Донбасом. Працював чорноробом, вантажником, підвозив цеглу, вугілля. Для нього то був час неймовірної світоглядної еклектики й самоосвіти.
У грудні 1914-го Фітільову виповнився 21 рік. Невдовзі його мобілізували. Три воєнні роки залишилися в його пам’яті як «роки походів, голодовки, справжнього жаху, який описати я не ризикну, 3 роки голгофи в квадраті на далеких полях Галичини, в Карпатах, в Румунії». Його політичні симпатії тієї пори були на боці українських есерів. У 1917-му він почав друкуватися у фронтовій газеті, для якої писав вірші й фейлетони. Це саме тоді на його грудях з’явилися два банти.
До режиму гетьмана Павла Скоропадського Фітільов поставився різко негативно. Разом із братом Олександром він навіть організував загін «вільних козаків», який наприкінці 1918 року влився у стихію антигетьманського повстання. Проте відносини фітільовців із Директорією, яка таки повалила гетьмана, були складними. На Різдвяні свята 1919-го стався інцидент: вояки Симона Петлюри арештували «некерованого» Фітільова і ще двох його бійців. «Вільні козаки» спробували відбити свого командира; доки точилася перестрілка, він утік. У першій половині 1919 року Микола працював у Богодухові в освітній галузі; тоді ж вступив до КП(б)У. В особистому житті також сталися зміни: він одружився з учителькою Катериною Гащенко. Вінчатися в церкві комуніст Фітільов рішуче відмовився, чим викликав велике невдоволення Катерининої матері.
Україну окупувала Біла армія генерала Денікіна. Фітільов знову потрапив на фронт, тепер уже в складі Червоної армії, де він служив у штабі, потім працював у редакційно-видавничому відділі, армійській газеті. У його біографії – робота в політвідділі Південного фронту, Друга кінна армія, бої із Врангелем. Цієї пори стосується самоіронічна репліка Хвильового про те, що йому доводилося писати «агітки для плакатів і газет у стилі Дем’яна Бєдного»
Комментариев нет:
Отправить комментарий