Микола Хвильовий покінчив життя
самогубством 13 травня 1933 року. Передчасно, на 40-му році, пішов із життя, як
писали наступного дня українські радянські газети, «один із видатних радянських
письменників, який вніс значні скарби в радянську літературу». З його ім'ям
пов'язували цілу течію в українській радянській літературі — течію романтичну,
не без підстав вважаючи Миколу Хвильового її основоположником і запальним пропагандистом.
Зрозуміло, різко, з тогочасною революційною прямотою осуджувався цей останній
крок авторитетного літератора..
Сьогодні вже можна визначити
якісь основні причини самогубства талановитого новеліста, полеміста і
організатора літературного процесу. Підготував цей трагічний крок складний
комплекс ідеологічних, суспільно-політичних і морально-психологічних проблем,
які ще чекають на глибше дослідження. Головне, що письменник відчував і бачив,
що в суспільстві назрівають тривожні, загрозливі зміни, які підсилюються
звинуваченнями з боку і деяких літераторів, і партійних та радянських
керівників чесних українських письменників у різного роду ідеологічних
помилках, начебто свідомих відхиленнях від курсу партії, у зв'язках з
націоналістичними закордонними центрами.: Взагалі, культурна і літературна
ситуація на Україні в 20-х — на початку 30-х років була складною. Микола
Хвильовий чи не перший усвідомив, що в літературу і мистецтво починає поступово
проникати казенно-бюрократичний підхід до творчості, декретування, грубий
окрик, свавільне жонглювання політичними фразами, підпирання аргументів
ідеологічними тезами. У своїх «Листах до літературної молоді», у статтях і
памфлетах Микола Хвильовий виступав проти голого фактографізму в літературі,
закликав до орієнтації на класичні світові зразки художньої творчості і
боротьби проти культурного епігонства і рабського копіювання традиційних
стилів, гаряче обстоював ідею майбутнього відродження національного мистецтва,
виступав проти «масовізму» в літературі, вважаючи, що мистецтво творить не
армія робкорів та робітфахівців, а інтелектуально розвинена особистість, творча
індивідуальність.
Суперечка про шляхи національного
розвитку української радянської літератури була переведена в площину
політичну, аж до тверджень про те, що Хвильовий закликає до виходу України з
Союзу РСР. До виходу із Союзу Хвильовий не закликав, але обстоював послідовно
суверенітет України, передусім її культурну та економічну незалежність.
«Українська економіка — не
російська економіка і не може бути такою хоч би тому, що оскільки українська
культура, виростаючи з своєї економіки, зворотно впливає на останню, остільки і
наша економіка набирає все-таки специфічних форм і характеру. Словом) Союз
все-таки залишається Союзом, і Україна є самостійна одиниця» !. Про чіткість і
принципову послідовність поглядів М. Хвильового щодо державного статусу
України свідчить і трактат «Україна чи Малоросія?», який був заборонений і
лише в цьому книжковому виданні вперше публікується. «Ми є дійсно незалежною
державою, котра входить своїм республіканським організмом в Радянський Союз. І
незалежна Україна не тому, що цього хочемо ми, комуністи, а тому, що цього
вимагає залізна і непереможна воля історичних законів...»
Микола Хвильовий далі розвиває цю
тезу про історичну нерішучість виборення українським народом своєї незалежності
і застєрігає від спроб «затримати цей природний процес» виявлення самостійного
виростання нації в державну одиницю, інакше все це внесе «елементи хаосу
в світовий загально історичний процес».
Та полемічно загострені, не завжди чітко сформульовані тези Хвильового
перекручувалися, провокаційно переосмислювалися, бо в атмосфері підозрілості і недовіри,
інтриг і огульних обвинувачень інтелігенції-в ідейних помилках, яку насаджував
Лазар Каганович на Україні в 1925—1928 рр., було захищати свої позиції важко.
Вранці 13 травня 1933 року Микола
Хвильовий збирає у себе на квартирі найближчих друзів — Миколу Куліша, Олеся
Досвітнього, Григорія Епіка, Івана Дніпровського, Михайла Йогансена, Івана
Сенченка, частує чаєм, жартує, грає на гітарі, декламує «Бесы» О. Пушкіна...
Через деякий час виходить до своєї робочої кімнати. Лунає постріл.